Google вперше запустила ШІ на супутнику: орбітальний чип написав вірш

Як Google запустила штучний інтелект у космосі

Прототип супутника вирушив на орбіту 1 жовтня 2026 року в межах спільної місії SpaceX Transporter-18. Апарат розробили за участю компанії Planet. На його борту встановили чотири спеціалізовані процесори Google TPU. Після запуску інженери витратили близько трьох тижнів на перевірку систем і підготовку обладнання до роботи.

Перше успішне випробування відбулося під час сеансу зв'язку із наземною станцією. Фахівці надіслали супутнику запит із проханням написати хайку про космос. Модель Gemma 4 опрацювала його безпосередньо на борту апарата, після чого результат передали назад на Землю.

Our TPUs just phoned home... from space. In early October, we sent four TPUs into orbit to test whether our AI hardware could operate in space. The initial goal was to see if our chips could turn on, process a prompt, and transmit a response back to Earth. This week, we got our answer.

— Google (@Google) October 30, 2026

Компанія також перевірила створення віршів в інших жанрах та опрацювання запитів, пов'язаних із телеметричними даними супутника. Це дало змогу переконатися, що обладнання здатне не лише виконувати обчислення, а й передавати отримані результати на Землю.

Чому космічні центри обробки даних поки залишаються експериментом

Попри успішну демонстрацію, нинішній супутник ще дуже далекий від повноцінного орбітального центру обробки даних. На його борту встановлено чотири TPU, але через обмежені можливості системи енергозабезпечення одночасно можна використовувати лише один процесор. Генерована електрична потужність сягає приблизно 1 кВт, а тривалість одного робочого сеансу обмежена приблизно 20 хвилинами.

Окрім проблем з енергозабезпеченням, інженерам потрібно розв'язати ще кілька серйозних технічних завдань:

• Радіація. Високоенергетичні частинки можуть спричиняти помилки в пам'яті процесорів, змінюючи окремі біти даних. Це здатне порушувати обчислення та роботу програм.
• Перепади температури. Електроніка має витримувати екстремальні температурні коливання на орбіті, тому потрібна спеціальна система відведення тепла.
• Зв'язок між супутниками. Для об'єднання обчислювальних потужностей Google планує використовувати високошвидкісні лазерні канали, які потребують надзвичайно точного наведення.

Попередні лабораторні випробування показали, що інференс — виконання вже навченої нейромережі — може бути менш чутливим до радіаційних помилок, ніж навчання моделей. Однак тепер дослідникам потрібно перевірити ці результати в реальних умовах космосу.

Наступний етап Project Suncatcher запланований на 2027 рік

Google планує продовжити експеримент і у 2027 році вивести на орбіту ще два супутники. Вони мають продемонструвати ефективніші системи енергозабезпечення та оптичний зв'язок між апаратами. Це дасть змогу перевірити, чи зможуть кілька супутників спільно виконувати обчислювальні завдання, фактично утворюючи розподілений космічний центр обробки даних.

Підхід Google відрізняється від деяких інших проєктів орбітальних обчислень. Компанія робить ставку на тісно пов'язану мережу супутників, здатних розподіляти навантаження між собою. Інші учасники ринку, зокрема Starcloud і Cowboy Space, також досліджують можливість виведення обчислювального обладнання на орбіту, але спочатку зосереджуються переважно на виконанні запитів штучного інтелекту безпосередньо на окремих апаратах.

Коли космічні центри обробки даних стануть реальністю

Головна потенційна перевага такої інфраструктури полягає у доступі до сонячної енергії. На низькій навколоземній орбіті супутники можуть отримувати значно більше сонячного випромінювання та працювати з меншою залежністю від наземних енергомереж. За оцінками Google, у перспективі орбітальні сонячні панелі зможуть виробляти до восьми разів більше енергії, ніж аналогічні установки на поверхні Землі.

Однак висока вартість запусків, обслуговування обладнання та передавання даних поки робить такі системи значно складнішими й дорожчими за звичайні наземні центри обробки даних. У дослідженні Google також розглядається роль повністю багаторазової ракети Starship компанії SpaceX. Щоб істотно знизити вартість запусків, може знадобитися близько 1800 польотів.

Для індустрії штучного інтелекту це поки не готова альтернатива звичайним серверним комплексам, а довгостроковий інженерний напрям. Наземні центри обробки даних залишаються набагато практичнішим рішенням, тоді як Project Suncatcher має довести, що орбітальна інфраструктура здатна надійно виконувати складні обчислювальні завдання.

Для України практичне значення таких розробок наразі пов'язане передусім із майбутнім глобальних хмарних сервісів та інфраструктури штучного інтелекту. Якщо ця технологія стане економічно доцільною, вона потенційно дасть змогу нарощувати обчислювальні потужності без такої сильної залежності від обмежень наземних енергомереж. Проте до появи комерційних космічних центрів обробки даних інженерам і розробникам ще належить розв'язати чимало технічних та економічних проблем.